29 липня 2025, 16:27
«…Праворуч стогнало хвилями Дніпро. Десь аж на городиській горі Пивисі, що ніби зависла в синьому горизонті, тріскаються снаряди, і здається, що й тут пахне смалятиною... А в плавнях так гарно! Такого місця не знайдеш ще десъ на землі. Туди, трохи повище, де брід, возили підводами сіно, бродили жінки та дівчата громадити. Скільки сягає людське око з найвищого дерева, росли густі трави. Прозорилось ціджене крізъ їхні запахи повітря. В ростучих купах зелені жило, як листя, безліч птахів. Ледь не на кожній гілці гойдалися гнізда, мов колиски, що пахнуть новим життям. Світяться в небо срібні озера і кишать линами та карасями. А води Сули, білі, м’які, вибілювали найсіріші полотна, лікували людям всякі струпи, лишаї та виразки, від них миналися і стиски, і болі в серці. Все тут суголосне людині, ії натурі. Тепер як же ти, переселений, будеш без цього? Не краще, як на старість пересаджене дерево...»
(Роговий Ф. Свято останнього млива: романи. – К. : Пульсари, 2015. – 670 с.)
#ФеодосійРоговий, #100річнийювілей, #УкраЇNачитана
Підпишіться, щоб отримувати листи.