Супервізія – погляд іншими очима на свій стан

З вітальним словом до них звернулася Ніна Дурдикулиєва – регіональна координаторка Проєкту «Діємо для здоров’я» у Полтавській області:

«Мета нашого заходу є досить актуальною, оскільки ви постійно стикаєтеся у своїй роботі із допомогою людям для вирішення їхніх проблем зі здоров’ям, часто забуваючи про себе. Сьогодні ви отримаєте нові знання та практики – як успішно допомагати людям, не забуваючи про збереження власного психологічного ресурсу. Наші досвідчені тренерки допоможуть проаналізувати складні випадки, опанувати практичні інструменти з ключових питань першої психологічної допомоги, нададуть поради із запобігання професійному вигоранню».

Більш детально про першу психологічну допомогу як турботу про тих, хто турбується про інших та психології роботи в команді, ознайомила Наталія Супруненко – клінічний психолог, керівниця Центру психічного здоров’я КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради».

Ключовий меседж пані Наталії: «Супервізія – це не те, що ти робиш в професії, а це те, що професія робить із тобою».

Пані Наталія пояснила, що супервізія – це безпечний простір для фахівців, де можна подивитися на свою роботу «зі сторони», розібрати складні ситуації, відчути підтримку і не залишитися наодинці зі стресом.

Тренерка Марія Поволоцька – практичний психолог Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа I-III ступенів № 24 Полтавської міської ради» провела психологам двох мобільних медичних команд індивідуальні супервізії.

Під час розгляду питань, що стосуються психології роботи в команді, алгоритму, принципів та рамок проведення групової супервізії, Наталія Супруненко акцентувала увагу на необхідності дотримання критеріїв психічного здоров’я за ВООЗ – критичності до себе, своєї психічної діяльності та її результатів, здатності до керування своєю поведінкою у зв’язку зі змінами.

Говорили про професійне вигорання медиків: як його розпізнати та що з цим робити. Отримали важливі прості практичні поради, про які не варто забувати: формувати чіткий робочий графік, пам’ятати не лише про свої обов’язки, а й про права, не боятися просити про допомогу, дбати про якісний відпочинок.

Зупинилися на опануванні принципів надання першочергової підтримки без втручання у приватний простір людини, якій допомагаєш. Важливо вміти вислухати людину із горюванням або стресом, визначити її переживання та потреби, допомогти відчути себе у безпеці, поважати її бажання. Але в чомусь переконувати чи примушувати не варто. Головне – доброзичливе ставлення.

Окремо розглянули тему супервізорства – професійного та особистого, індивідуального та групового. Опанували техніки самодопомоги у шість кроків: визначити, що є проблемою, проаналізувати її, виявити можливі рішення, обрати та запланувати рішення, впровадити рішення та їх оцінити.

Рефлексією дня стало топ – 5  інсайтів: пані Наталія запропонувала учасникам згадати всі активності, обговорення та завдання, визначити та записати на стікерах свої «Топ-5 інсайтів (ключові думки, усвідомлення чи «осяяння»). Учасники тренінгу визначили – що стало найбільш важливим, новим, або таким, що змінить підхід чи практику.

Вона підкреслила: «Ми витримали – скільки могли, а тепер ще витримаємо, скільки треба!».

Під час групової супервізії працювали з кейсами. Один з них – відмова пацієнтки від медичної допомоги. Розглянули що робити в ситуації, коли мобільна медична команда приїхала до літньої жінки з хронічною хворобою, яка живе одна. Вона відмовляється від запропонованої допомоги, мотивуючи це недовірою до медичних працівників та бажанням «не бути тягарем».

Відпрацьовували як реагувати на відмову пацієнтки, не порушуючи її автономію. На допомогу стануть прийняття можливих рішень, як от проведення мотиваційного інтерв’ю для з’ясування причин відмови, виявлення її потреб. Для побудови довіри допоможе залучення соціального працівника або психолога. Слід визначити мінімальний рівень підтримки, який пацієнтка готова прийняти. Якщо це не працює, варто задокументувати відмову та інформувати її про можливі наслідки, залишивши відкритий канал зв’язку. При цьому важливо розуміти межі відповідальності членів команди та надати емоційну підтримку після складної зустрічі.  

  Ще один з кейсів стосувався роботи із родиною, де є ризик насильства. Умовна історія – під час візиту до багатодітної родини команда помітила сліди фізичного насильства у дитини. При цьому батьки заперечують будь-які проблеми. Команда не впевнена як діяти, щоб не нашкодити дитині та не втратити контакт із родиною. Як діяти відповідно до законодавства, які ресурси залучити тощо? Можливі рішення: задокументувати спостереження та повідомити відповідні служби, залучити мультидисциплінарну команду у складі психолога, соціального працівника, юриста. Побудувати довіру з родиною через вдалу комунікацію, пояснити батькам, що мета – підтримка, а не покарання. Розробити план дій на випадок ускладнення ситуації.

«Супервізія допомагає нам не втратити власну стабільність у реальних умовах сьогодення для вдалого емоційного розвантаження» – прозвучав фідбек від одного з учасники семінару-тренінгу.

Отримавши сертифікати, учасники поверталися не просто з новими знаннями, а з відчуттям сили. Бо зрозуміли головне: допомагати іншим можна лише тоді, коли вмієш допомогти собі.

Відновлюючи власний психологічний ресурс, фахівці мобільних команд і надалі зможуть дбати про психічну стійкість та здоров’я українців – з турботою, професіоналізмом і любов’ю до своєї справи.

КП «Полтавський обласний центр громадського здоров’я Полтавської обласної ради»