8 квітня виповнюється 105 років від дня народження археолога Івана Гавриловича Шовкопляса

Народився Іван Шовкопляс 1921 року в селі Лазірки Оржицького району Полтавської області в бідній сім'ї. У 1938 році батька заарештували, і школу юнак закінчував, відчуваючи необ'єктивність в оцінці своїх знань. Тільки блискучі здібності й вірність покликанню допомогли йому вступити до Київського університету імені Тараса Шевченка на історичний факультет.

Навчався в аспірантурі Інституту археології АН України. У 1949 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1964 р. - докторську дисертацію: “Мезинская стоянка. К истории Среднеднепровского бассейна в позднепалеолитическую эпоху”.

Вивчав проблеми пізнього палеоліту України: керівник археологічних досліджень біля с. Лука-Врублівецька Хмельницької області та поблизу с. Нагорян Чернівецької області (Середньодністровська експедиція Інституту археології АН УРСР 1949-1951 рр.), залишків стоянки в с. Добранічевка Яготинського району Київської області (1953-1970 рр.), Мізинської стоянки на Чернігівщині (1954-1961 рр.), стоянки на околиці м. Радомишля Житомирської області (1956-1965 рр.) та ін. У 1954-1956 рр. викладав курси з археології в Київському педагогічному інституті. З 1971 до 1974 рр. – професор кафедри археології та музеєзнавства Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Іван Шовкопляс брав безпосередню участь у створенні Музею гетьманства в Києві. Крім Археологічного музею АН УРСР, який він започаткував у 1967 р., у 1977 р. Іван Гаврилович створив перший в Україні музей на місці розкопок палеолітичної пам’ятки – стоянки мисливців на мамонтів у с. Добраничівка Яготинського району Київської області.

За активну проукраїнську позицію був переслідуваний радянською владою. Приводом для конкретних її дій стала монографія І. Г. Шовкопляса «Розвиток радянської археології на Україні (1917–1966): Бібліографія» (1969), в яку були включені твори «небажаних» в ті часи вчених, таких як Ф. Вовк, В. Антонович, М. Грушевський та ряду інших. У 1973 р. І. Г. Шовкоплясу були висунуті звинувачення в націоналізмі, книгу було навіть вилучено з бібліотек, а сам автор був відсторонений від роботи в Інституті археології, звільнений з посади директора Археологічного музею, обмежений у проведенні польових досліджень та переведений на роботу до Центральної наукової бібліотеки (нині Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського).

Упродовж останніх двадцяти п’яти років, до кінця свого життя, дослідник працював у головній науковій бібліотеці України, де підготував кілька фундаментальних видань, присвячених бібліографії археології України, які фактично започаткували нову галузь науки в Україні. Результатом стало видання фундаментальних бібліографічних довідників (1969, 1989, 1999).

У 1970-х рр. І. Г. Шовкопляс звернувся до наукової бібліографії. Побачили світ наукові дослідження, присвячені Т. Г. Шевченку. Ученого завжди хвилювала українська історія. Він випустив у світ бібліографічні покажчики про гетьманів Івана Мазепу і Павла Скоропадського (спільно з Ганною Шовкопляс), відомого археолога, музеєзнавця Михайла Рудинського (спільно з Олександром Супруненком).

У 1976 році І. Шовкопляс у співавторстві з Н. Дмитренко підготував бібліографічний покажчик "Іван Григорович Підоплічко", присвячений видатному українському вченому. Значний практичний досвід бібліографічної роботи акумулювався у підготовлених методичних рекомендаціях щодо бібліографічного забезпечення "Свода памятников истории и культуры народов СССР". Переймався науковець і проблемою розкриття фондів бібліотеки, зокрема, започаткував серію "Приватні бібліотечні колекції". На жаль, було видано тільки друкований каталог колекції Б. Грінченка (1998) спільно з М.А. Воробеєм і Г.Г. Дідківською.

Ґрунтовний матеріал з археології, питань історії, зібраний І. Г. Шовкоплясом, дає можливість дослідникам залучити до обігу величезну кількість монографічних видань, наукових статей, довідників, рецензій тощо. Бібліографічна спадщина науковця є частиною духовної скарбниці України і має практичне використання.

У 1995 р. Указом Президента України І. Г. Шовкоплясу присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Він автор понад 400 друкованих праць – дослідницьких, пам'яткознавчих, науково-популярних, енциклопедичних, методичних, у тому числі близько 20–ти монографій, бібліографій окремих видатних вчених.

Помер І. Г. Шовкопляс на 77 році життя 13 червня 1997 р. у Києві.